Виховна робота

Золоті правила класного керівника

1.Бути особистістю, до якої діти тягнутимуться.

2.  Вчитель повинен викликати любов і повагу дітей до себе. А це можливо, коли він сам любить, поважає та піклується про кожну дитину, й у стосунках з нею чесний і відвертий.

3.У вчителя не має бути "любимчиків", тоді дитина прислухатиметься до порад такого вчителя, виконуватиме його прохання, ділитиметься з ним найсокровеннішим.

4Учитель має бути веселим, жартами підтримувати і заохочувати позитивне. Це наближає його до дітей і зберігає його серце та нерви у порядку.

5.Вчитель повинен правильно використовувати свій час, щоб поповнювати запас енергії завдяки природі, мистецтву.

6.Вчителю слід завжди бути доброзичливим. Немає в дитині нічого такого, що вимагало б жорстокості. Зло перемагають добром, любов’ю. Вчитель повинен бажати дитині лише добра, виховувати в неї добро своїми власними вчинками, і вона відповість тим самим.

7.Учителю варто читати більше наукової літератури. З такою людиною дітям завжди цікаво.

8.Завдання вчителя, як особистості: "знайди себе в собі”, підкори себе собі, оволодіти собою і допомогти дітям зробити те саме.

9.  Учитель повинен володіти мистецтвом  індивідуальних бесід з дитиною, вміти вислухати її, підтримати в ній вогник самоповаги.

10.  Класний керівник має створити доброзичливий учнівський колектив, в якому кожна дитина пам’ятає, що поруч з нею людина, з інтересами якої треба рахуватися.

11.Педагог має бути річкою, в якій зливається гаряче серце й холодний розум, не допускати поспішних, непродуманих рішень, не залежати від настрою.

12.  Вчителю слід дорожити довір’ям дитини, любити її, захищати, поважати її почуття. Тоді між учителем і дітьми складатимуться доброзичливі, щирі стосунки. Педагог повинен берегти найвище благо: людську гордість, недоторканість особистості, гідність дитини.

13. Вчителю необхідно виховувати у дітей самодисципліну, боротися з лінощами. Разом з батьками слід добиватися того, щоб дитина сама себе обслуговувала. Діти повинні розуміти, що навчання у школі – це їхня найважливіша робота.

ЦИКЛОГРАМА РОБОТИ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА

Щоденно:

• з’ясування причин відсутності учнів на заняттях, фіксація пропусків у класному журналі;
• бесіди з учнями, які запізнюються на уроки;
• організація чергування по класу;
• індивідуальна робота з учнями;
• контроль зовнішнього вигляду учнів;
• організація харчування.

Щотижня:

• проведення годин класного керівника;
• перевірка щоденників;
• проведення заходів у класі за планом роботи;
• робота з активом класу, організація діяльності органів учнівського самоврядування;
• контроль за виконанням доручень;
• організація прибирання закріпленої території пришкільної ділянки;
• робота з батьками;
• робота з учителями, які працюють у класі;
• зустріч зі шкільною медсестрою за довідками про хвороби учнів.

Щомісяця:

• проведення класних зборів;
• проведення бесід із безпеки життєдіяльності;
• організація чергування класу по школі;
• відвідування уроків учителів - предметників у своєму класі;
• консультації у соціального педагога;
• тестування та анкетування учнів із метою вивчення їхніх індивідуальних особливостей та аналізу розвитку учнівського колективу;
• контроль за станом підручників;
• зустріч із батьківським активом;
• відвідування учнів удома.

Один раз на семестр:

• оформлення класного журналу за підсумками семестру, складання звіту;
• заповнення табелів успішності та вручення їх учням;
• проведення батьківських зборів;
• участь у роботі семінару, методичного об’єднання класних керівників;
• аналіз виконання плану роботи, корекція плану виховної роботи;
• проведення відкритого виховного заходу;
• складання плану роботи на канікули.

Один раз на рік:

• аналіз плану виховної роботи за попередній та складання на наступний навчальний рік;
• оформлення особових справ учнів;
• статистичні відомості про клас (станом на 05 вересня);
• робота з підручниками (видання, перевірка, здавання);
• написання характеристик (за необхідністю);

Орієнтовний перелік документації, яку веде класний керівник

1. Класний журнал.
2. Особові справи учнів.
3. Табелі успішності.
4. План виховної роботи.
5. Матеріали виховних годин, годин спілкування тощо.
6. Розробки сценаріїв виховних заходів.
7. Щоденник психолого-педагогічних спостережень за учнями.
8. Щоденник роботи з “важкими учнями”.
9. Протоколи батьківських зборів.
10. Матеріали щодо запобігання дитячого травматизму, бесіди з правил дорожнього руху, облік проведення інструктажів.
11. Журнал обліку занять з учнями, які навчають вдома (якщо такі учні є).
12. Літопис або фотоальбом класу.

Основні функції класного керівника:

• діагностуюча;
• комунікативна;
• виховна;
• проектуюча;
• організаційна;
• розвивальна;
• методична;
• стимулююча;
• оцінювальна;
• охоронно - захисна;
• корективна.

Зміст роботи класного керівника

1. Вивчення учнів.
2. Організація учнівського колективу.
3. Організація учнівського самоврядування.
4. Робота з батьками та громадськістю.
5. Організація виховної діяльності за різними напрямками.
6. Індивідуальна виховна робота з різними категоріями учнів та їх батьків.

ПАМ’ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКОВІ

Не можна:

1. Постійно критикувати дитину, бо вона незлюбить вас та інших людей.
2. Насміхатися над дитиною, бо вона стане замкнутою
3. Постійно дорікати дитині, бо в неї з’явиться почуття безпідставної провини.
4. Постійно сварити дитину, бо вона стане агресивною.
5. Лаятися, вживати нецензурні слова, використовувати фізичне покарання.

Необхідно:

1. Підбадьорювати дитину, тоді вона буде впевненою в собі.
2. Хвалити дитину, тоді вона намагатиметься стати кращою.
3. Поводитись із дитиною  чесно і справедливо, і вона намагатиметься бути справедливою.
4. Створювати умови, щоб дитина почувала себе у безпеці, тоді вона вчитиметься вірити у людей.
5. Постійно підтримувати дитину, заохочувати і розуміти, тоді вона буде любити і поважати інших.

Алгоритм роботи класних керівників з учнями девіантної поведінки

 Він включає в себе такі етапи :

1. Збирання інформації про учня :

• бесіди з вчителями та батьками;
• бесіди з однолітками;
• вивчення соціально-побутових умов дитини;
• успішність;
• участь в шкільних та класних заходах;
• участь в роботі гуртків, секцій, факультативів;
• особисті спостереження.

2. Діагностика:

• психологічна характеристика учня;
• психологічна характеристика батьків;
• педагогічна характеристика учня.

3. Планування роботи:

• педагог-наставник;
• психолог;
• батьки;
• заступник директора з навчально - виховної роботи;
• громадські та державні установи.

4. Коригувальна робота:

• наставник ;
• психолог;
• педагоги – предметники;
• однолітки;
• заступник директора з навчально - виховної роботи;
• батьки.

5. Діагностика :

психолого-педагогічна бесіда із залученням батьків, вчителів – предметників, керівників гуртків.

6. Аналіз результативності роботи:

на підставі діагностичної карти, моніторингу розвитку дитини на початок і кінець семестру виявити зміни в поведінці учня для подальшого планування роботи.

ДІАГНОСТИКА ВИХОВАНОСТІ

ДІАГНОСТИКА (від грецьк. Diagnostikos – здатний розпізнавати) – це оцінна процедура, спрямована на пояснення ситуації, виявлення дійсного рівня зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між ними визначає ефективність виховного процесу. 

Через діагностику класний керівник визначає, як реалізовано педагогічні завдання, які з них вимагають подальшого вирішення.

Досвід показав, що діагностика має прямий зв’язок з етапами управління розвитком колективу й особистості. Відповідно до цього виявлено три типи діагностики в роботі класного керівника: початкова, коригувальна (поточна) і узагальнююча (підсумкова).

Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням класним колективом. Перед визначенням виховних завдань, що будуть реалізовані в даному навчальному семестрі чи впродовж усього навчального року, класний керівник вивчає рівень вихованості учня. Визначено три основних варіанти початкової діагностики:

Перший – коли колектив сформовано вперше і класний керівник теж незнайомий з учнями;

Другий – коли колектив не новий, а класний керівник вперше починає роботу з класом;

Третій – коли колектив і класний керівник уже працювали разом.

У першому варіанті початкову діагностику використовують для всебічного вивчення учнів. У другому – класний керівник вивчає не тільки учнів, а й сам колектив як складну динамічну систему. Третій варіант надає можливість класному керівнику провести вибіркову діагностик колективу й особистості. Вона є доповненнм до інформації, отриманої раніше.

Класному керівникові, котрий спілкується з учнями і колективом кілька років, немає необхідності проводити початкову діагностику цілком. Але тому що процес виховання суперечливий і стрибкоподібний, безупинний і динамічний, класному керівникові обов’язково доводиться вловлювати зміни і відображати їх у плануванні своєї діяльності.

Повнота та об’єктивність інформації під час початкової діагностики максимально наближає планування виховних завдань до реальних потреб класу і відповідає оптимальному розвитку дітей.

Поточну (коригувальну) діагностику проводять у самому процесі організації діяльності учнівських колективів, орієнтуючи педагога на зміни, що відбуваються в учнях і колективі. Одночасно оцінюють правильність раніше прийнятих рішень. Інформація, отримана в результаті поточної діагностики, допомагає класному керівникові швидко, точно і з мінімумом помилок коригувати свою роботу й удосконалювати стиль взаємин з дітьми, методику виховної роботи. Через коригувальну діагностику класний керівник може швидко реагувати на зміни в рівні виховання школярів, тим самим забезпечити можливість більш активної, самостійної і творчої їх участі в діяльності колективу. Плануючи виховну роботу, класний керівник не завжди в змозі передбачити її результати. Особливо важко передбачити вибір найефективніших методів і засобів індивідуального впливу.

Поточна діагностика виконує роль експрес-інформації і цим допомагає прийняти швидке рішення відносно вдосконалення педагогічної діяльності.

У системі прогнозування результатів виховної роботи проводять узагальнюючу діагностику наприкінці кожного навчального року. Дані діагностичного вивчення зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між початковими і остаточними результатами вивчає ефективність процесу виховання. Отримані дані класний керівник використовує для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року.

Як еталонні показники, з якими порівнюють досягнуті результати, використовують критерії (від лат. „критеріум”, що означає „порівняння”).

Критерії вихованості – це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості (колективу).

Оформляють їх звичайно у вигляді шкали найменувань. Якщо ступеням вияву якостей привласнюють умовні кількісні оцінки, то можна здійснювати порівняння і робити підрахунок, виражаючи рівні вихованості числами, подібно до того, як це роблять під час тестування у4спіхів, досягнутих у навчанні. Визначення рівнів вихованості – таке ж саме тестування, з тією різницею, що тестом служить не теоретичне завдання, а практична поведінка вихованця ним необхідних дій, що свідчать про наявність чи відсутність певних якостей.

Критерії вихованості І.Підласій умовно розприділяє на “жорсткі” і “м’які”. “Жорсткі”  критерії в педагогіці використовують порівняно мало; в останні десятиліття не прийнято було говорити про ті проблеми (точніше, про невихованість), які виявляються під час використання цих критеріїв. До них належать важливі статистичні показники, що в комплексі характеризують загальний рівень вихованості молоді: кількість вивчених правопорушень і тенденцій їхньої зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за вчинені злочини; темпи поширення пияцтва, паління, наркоманії, проституції серед молоді та багато інших показників.

Для характеристики шкільного виховання застосовують “м’які” полегшені критерії, що допомагають вихователям одержати загальне уявлення про хід і результати виховного процесу, але не дають можливості проникати вглиб, надійно діагностувати приховані якості. До недоліків застосовуваних критеріїв потрібно внести і те, що їх розробляють звичайно не для визначення в комплексі всіх якостей особистості (колективу), а лише для окремих – моральних, трудових, естетичних тощо якостей, рушійних мотивів і конкретних умов не можна ні правильно втлумачити, ні правильно використати. Особистість – цілісне утворення, і вивчати її необхідно в комплексі всіх її якостей і рис. Розробити критерії, які охоплювали б усе розмаїття якостей особистості (колективу) в цілому, ще нікому не вдалося, це важлива проблема для майбутніх поколінь дослідників. Сьогодні педагогам і психологам доводиться користуватися “скороченими” методиками.

Серед безліч критеріїв вихованості можна вичленити дві групи: змістовні й оцінні. Перші пов’язані з вичлененням адекватних досліджуваній якості показників, а другі – з можливістю більш – менш точної фіксації інтенсивності прояву діагностованої  якості.

Є ще загальні критерії для діагностики остаточних результатів – досягнутого рівня вихованості особистості і колективу – і окремі критерії для аналізу проміжних результатів, пов’язаних з виробленням окремих властивостей, рис і якостей. Перші відображають вимоги, зафіксовані у формулюванні мети, а другі – конкретні завдання виховного процесу. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи:

1. пов’язані з проявом результатів виховання в зовнішній формі – судженнях, оцінках, учинках, діях особистості і
2. пов’язані з явищами, прихованими від учителя, вихователя -= мотивами, планами, орієнтаціями.

Перш ніж запропонувати методику діагностики, пропонуємо схему основних методів педагогічної діагностики.

Класифікація методів вивчення особистості

учня й учнівських колективів

Залежно від характеру участі школярів у їхньому проведені:

• пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності тощо);
• активні (анкетування, тестування, соціометричні виміри, апаратно-технічні виміри, апаратно-технічні методи тощо);

         Залежно від часу проведення:

• однометтєві (анкетування тощо);
• тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

         Залежно від місця проведення:

• шкільні (класні і позакласні);
• лабораторні.

Залежно від конкретних завдань вивчення особистості учнів, які стоять перед учителем:

• неексперименральні методи (спостереження, анкетування, бесіда та аналіз продуктів діяльності);
• діагностичні (кількісні – тести, шкали; якісні – педагогічний консиліум тощо, змішані);
• експериментні (природний, моделюючий чи лабораторний експеримент);
• формівні (метод планомірного формування розумових дій, метод формування навчальної діяльності тощо).